Роберто Зукко - Бернар-Марі Кольтес

ДІВЧИСЬКО: Я його відчуваю, вже на самих губах.

КОМІСАР: Може, дати тобі зубочистки, щоб воно вилетіло?

ДІВЧИСЬКО: Анжело, Анжело, Дольче, або щось у такому дусі.

ІНСПЕКТОР: Дольче? Щось солодке?

ДІВЧИСЬКО: Солодке, так. Він казав мені, що його ім'я означає щось солодке або зацукроване (Плаче.) Він був такий ніжний, такий милий.

ІНСПЕКТОР: По-моєму, є чимало слів для передачі цього поняття.

КОМІСАР: Асукерадо, дзукерато, світнед, генукерт, оцукшони.

ІНСПЕКТОР: Мені це теж відомо, комісаре.

ДІВЧИСЬКО: Зукко. Зукко. Роберто Зукко.

ІНСПЕКТОР: Ти певна?

ДІВЧИСЬКО: Певна. Я певна.

КОМІСАР: Зукко. Через зет?

ДІВЧИСЬКО: Через зет, так. Роберто. Через зет.

ІНСПЕКТОР: Ведіть її складати покази.

ДІВЧИСЬКО: А мій брат?

КОМІСАР: Твій брат? Який у біса браг? Якого брата тобі ще потрібно? У тебе ж є ми.

Виходять.

X. Заручник

У міському саду, серед білого дня.

На лавці сидить гожа дама.

Входить Зукко.

ДАМА: Сідайте біля мене. Погомоніть зі мною. Я нуджуся; нав'яжеться розмова. Не люблю міських садів. У вас якийсь поганий вигляд. Це я змушую вас торопіти?

ЗУККО: Я не поганий.

ДАМА: А все ж руки у вас тремтять, як у хлопчика перед своєю першою дівчиною. Личко у вас симпатичне. Ви вродливий хлопчина. Ви жінок любите? Надто вже гарний ви вродилися, щоб не любити жінок.

ЗУККО: Жінок я люблю, так, дуже люблю.

ДАМА: Певно, вам подобаються сімнадцятирічні?

ЗУККО: Мені всі жінки подобаються.

ДАМА: Що ж, це чудово! Ви вже поштуркували якусь жінку?

ЗУККО: Ніколи.

ДАМА: А бажання? У вас з'являлося бажання бити жінку, чи не так? Це бажання виникає одного дня в усіх чоловіків; геть у всіх.

ЗУККО: Тільки не в мене. Я людина лагідна і мирна.

ДАМА: Ото дивак.

ЗУККО: Ви на таксі приїхали?

ДАМА: О ні. Не терплю таксистів.

ЗУККО: Отже, у вас своя машина.

ДАМА: Звісно. Не могла ж я пішки чимчикувати — мешкаю на іншому кінці міста.

ЗУККО: А якої марки машина?

ДАМА: Очевидно, ви подумали, ніби в мене порше? Ні, у мене жалюгідна малолітражка. Мій чоловік — скупердяй, яких мало.

ЗУККО: А марка?

ДАМА: Мерседес.

ЗУККО: Який саме?

ДАМА: 280 ес-е.

ЗУККО: Яка ж це жалюгідна малолітражка?

ДАМА: Нехай і так. Але чоловік мій жмикрут, та й годі.

ЗУККО: А хто отой хлопчик, що усе на вас позирає?

ДАМА: Це мій син.

ЗУККО: Ваш син? Він уже великий.

ДАМА: Йому чотирнадцять, а ні на рік більше. Я ж не якась там бабця.

ЗУККО: Виглядає він старшим. Спортом займається?

ДАМА: Увесь свій час. Я йому всі міські клуби оплачую всі тенісні корти, хокей, гольф. Так цього мало, він ще й вимагає, щоб я супроводжувала його на тренування.

ЗУККО: Як на свій вік, він здоров’яга. Дайте мені щ вашої машини.

ДАМА: Отакої! Вам, бачте, хочеться мати ще й машину.

ЗУККО: Так, я хочу мати машину.

ДАМА: Так спробуйте взяти.

ЗУККО: Дайте ключі.

ДАМА: Не морочте мені голови.

ЗУККО: Дайте мені ключі. (Дістає пістолет і кладе собі на коліна.)

ДАМА: Ви божевільний. З такими цяцьками не граються.

ЗУККО: Гукніть вашого сина.

ДАМА: Дзуськи.

ЗУККО (погрожуючи їй пістолетом): Гукніть вашого сина.

ДАМА: Ви божевільний. (Кричить синові.} Забирайся геть. Вертайся додому.

Син підходить, жінка підводиться, Зукко приставляє їй пістолет до горла.

ДАМА: Ну, стріляй, дурило. Ключів я тобі не дам, а все тому, що ти маєш мене за ідіотку. Мій чоловік має мене за ідіотку, мій син має мене за ідіотку, навіть моя гувернантка має мене за ідіотку — тож можеш стріляти, на одну ідіотку стане менше. А ключів я тобі не дам. Нічого не поробиш, еге ж, а машина чудова: шкіряні крісла, щиток приладів горіхового дерева з прожилками. Але тобі зась! Годі бешкетувати — бачиш, он уже юрба збирається, про щось базікає, зараз поліцію викличуть. Бачиш уже губи облизують — хлібом не годуй, дай плітки розвести. Вони мені нестерпні. Ну, стріляй. Не бажаю їх чути.

ЗУККО (малому):Не підходь.

ЧОЛОВІК: Гляньте, як він тремтить.

ЗУККО: Не підходь, заради Бога. Ляж на землю.

ЖІНКА: Тю, дитини злякався.

ЗУККО: А тепер — витягни вздовж тіла руки.

ЖІНКА: Як це можна — повзти, витягнувши руки вздовж тіла?

ЧОЛОВІК: Це можливо, можливо. Мені доводилося так плазувати. і

ЗУККО: Руки за спину. І голови не підводь. Стій. (Малий робить рух.) Замри, а то я твою матір уб'ю.

ЧОЛОВІК: Такий не завагається.

ЖІНКА: Авжеж, не завагається. Бідна дитина.

ЗУККО: Можеш поклястися, що не ворухнешся?

МАЛИЙ: Клянуся.

ЗУККО: Голову до землі. Повільно поверни її на другий бік. Відвернись, я не хочу, щоб ти нас бачив.

МАЛИЙ: Чому ви боїтеся мене? Хіба я можу вам зашкодити? Я дитина. Я не хочу, щоб мою матір убили. Чого його лякатися: ви ж дужчий за мене.

ЗУККО: Так, я дужчий.

МАЛИЙ: То звідки ж цей страх? Що я можу вам зробити? Я зовсім маленький.

ЗУККО: Не такий ти вже й маленький, і страху в мене немає.

МАЛИЙ: Але це тремтіння. Мені добре чути, як вас тіпає.

ЧОЛОВІК: А ось і лягаві.

ЖІНКА: Тепер йому є чого тремтіти.

ЧОЛОВІК: Ото буде сміхота.

ЗУККО (малому): Заплющ очі.

МАЛИЙ: Вони заплющені. Заплющені. Господи, який же ви сцикло.

ЗУККО: І писок стули.

МАЛИЙ: Гаразд, я могила. Але ти сцикун. Боятися жінки. Погрожувати жінці пукавкою.

ЗУККО: Яке у твоєї матері авто?

МАЛИЙ: Порше — цілком може бути.

ЗУККО: Цить! Мовчок. Закрий рота. Закрий очі. Умри!

МАЛИЙ: Я не знаю, як це умерти.

ЗУККО: Я тебе навчу. Уб'ю твою матку, і побачиш.

ЖІНКА: Бідна дитина!

МАЛИЙ: Я згоден, згоден умерти!

ЧОЛОВІК: Лягаві чомусь не підходять.

ЖІНКА: Сцикуни.

ЧОЛОВІК: Та, ні. То така стратегія. Вони знають, як діяти. У них свої способи, таємні. О, як діяти, вони знають, будьте певні. Лайнюку кінець.

ДРУГИЙ ЧОЛОВІК: Та й жінці, даю голову на відсічення.

ЧОЛОВІК: Не розбивши яєць, яєчні не зробиш.

ЖІНКА: Тільки б малого він не займав, Боже борони!

Зукко, не перестаючи штовхати даму в шию пістолетом, підходить до малого.

Потім стає ногою на голову малому.

ЖІНКА: Ой лишенько, щоб це дітей у наші дні так катували!

ЧОЛОВІК: З нами в дитинстві ще й не таке виробляли.

ЖІНКА: Вам що, теж якийсь псих погрожував?

ЧОЛОВІК: А війна, пані, про війну ви забули?

ЖІНКА: Он воно що! Німці ставали ногою на вашу голову і погрожували вашій матері?

ЧОЛОВІК: Гірше, пані, гірше!

ЖІНКА: У кожному разі, теперечки ви тут, живий-здоровий, добряче вже підтоптаний і розгодований.

ЧОЛОВІК: Ви грубіянка, пані.

ЖІНКА: У мене дитина, тільки дитина на думці.

ЧОЛОВІК: Та що ви з вашою дитиною носитеся! Пістолета приставлено до горла жінці.

ЖІНКА: Воно то так, але потерпить від цього саме дитина.

ДРУГА ЖІНКА: Даруйте, пане, ви саме це назвали спеціальним прийомом у поліцаїв? Ти говорив про якийсь прийом. А вони просто руки умивають. Сцикуни кляті.

ЧОЛОВІК: Я казав, що це — стратегія.

ДРУГИЙ ЧОЛОВІК: До дупи таку стратегію!

ПОЛІЦАЇ (здалеку): Покладіть зброю.

ЖІНКА: Браво.

ДРУГА ЖІНКА: Отже, ми врятовані.

ЧОЛОВІК: Ох жеж ця стратегія! Кажу ж вам, вони готують удар.

ДРУГИЙ ЧОЛОВІК: На словах, а на ділі удар уже пропустили.

ЖІНКА: Бідна дитина.

ЧОЛОВІК: Пані, ще раз почую про дитину дістанете по шиї.

ДРУГИЙ ЧОЛОВІК: Невже ви думаєте, що зараз слушний момент для суперечок? Треба ж хоч трошки шануватися. Ми свідки драми. Ми перед обличчям смерті.