Сонячна машина - Володимир Вiнниченко.

Кестенбавм дрижачими пальцями вибирає з купки папiрець.

Пан Рiнкель в окремому кабiнетi ресторану "Бiлий Прапор" у товариствi вiдомих буржуазних адвокатiв i акцiонерiв славного "Прогресу". Голi жiнки, вино, цинiчнi розмови про робiтництво, про Iнарак, нарештi, дика, безсоромно-дика оргiя. Пан Рiнкель трохи не на чолi цього паскудства. Неправда може?

Товариш Рiнкель старається не засмiятись. Силкуючись бути зовсiм поважним, вiн ласкавим, лагiдним голосом каже:

– Неправда, товаришу Кестенбавме.

Кестенбавм на момент аж тетерiє вiд цих слiв, а головне вiд тону й поведiнки Рiнкеля. Неправда?! Вiн не був у суботу того тижня в ресторанi "Бiлий Прапор"!

Нi, Рiнкель там був, але оргiї, голi жiнки й тому подiбна нiсенiтниця, – це просто мiстифiкацiя бiдного товариша Кестенбавма якимсь гумористом.

Голова зборiв Паровоз Бравн просить товариша Кестенбавма не входити в сепаратнi балачки й провадити свою промову до кiнця. Пiсля того матиме слово товариш Рiнкель, який дасть разом усi свої пояснення.

Добре. Товариш Кестенбавм провадить далi свою промову. Вiн виймає папiрець за папiрцем i викладає зразки життя пана Рiнкеля, депутата рейхстагу. От пан Рiнкель, як знавець i меценат мистецтва: вiн дарує цирковiй артистцi брильянтовi сережки. От пан Рiнкель заробляє в потi чола свiй хлiб: бере хабар од клiєнта противної сторони. От пан Рiнкель ухиляється дати звiдомлення з тих грошей, якi вiн узяв при експропрiацiї банку в Гамбурзi.

I папiрець за папiрцем витягають дрижачi пальцi з купки паперiв, зразок за зразком викладає хрипкий iз присвистом голос, удар за ударом падає на противника. Замкненiсть облич уже розмикається, вони стають похмурi, уважливi, настороженi. Погляди все частiш i частiш пильно й непомiтно свердлять товариша Рiнкеля. Навiть Гоферт уже не збирає здивовано обурених густих зморщок над бровами, уже й вiн поглядає то на одного, то на другого допитливо, трошки злякано.

У Кестенбавма пальцi вже не трусяться так неупевнено й нетерпляче, i голос уже не такий рвучкий, i дивиться вiн уже не з таким напруженим задерикуватим завзяттям. О, вiн б'є вже певною, злiсною, накипiлою й вiрною рукою.

I, розумiється, перемога була б цiлком на його боцi, коли б противник вiдчував тi удари. Але то диво, що той стоїть собi все так само невинно, незаймане, спокiйненько й з таким виглядом, наче товариш Кестенбавм розповiдає не про його цi всi речi, за якими стоїть смертна кара, а невдало комiчнi анекдоти про когось iншого. Йому й трошки смiшно, i трошки соромно за товариша Кестенбавма, i трошки вже нудно вiд занадто довгого розповiдання. Його вже навiть трошки сердить наврiписте, зле дитинча, яке дряпає, щипає його за ноги. Вiн мiг би одним рухом просто вiдкинути його вiд себе й скiнчити всю "боротьбу", але… нехай уже докiнчить своє щипання до краю. I вiн iз розумiючим, вибачливим усмiхом поглядає на товаришiв, часто злегка знизуючи плечима.

I товаришi вiд цього ще бiльше хмуряться та ще уважнiше подивляються й на нього, i на товариша Кестенбавма: хто ж iз них, власне, божевiльний – Кестенбавм чи Рiнкель? Хто з них так смiливо грає своєю головою? Хто смiє так жартувати з Центральним Бюро Iнараку Нiмеччини?! Бо тiльки божевiлля може дозволити собi або так обвинувачувати невинного товариша, або, будучи винним, так цинiчно, так нахабно не винно поводитись.

Макс, понуро насупивши брови, неодступно, вперто вдивляється в гарне, здорове, з гордим носом i таке спокiйне, вибачливе, повне внутрiшньої гiдностi й поважностi лице Рiнкеля. Невже все це неправда, що так жагуче, так переконано, так певно викрикує Кестенбавмчик? Кестенбавм не бреше и не може брехати. Але не бреше й це спокiйне, вибачливе, глибоко певне в собi лице. Не можна так брехати! Можиа брехати словами, але цим спокiйним, трошки жалiючим, лрощаючим i лагiдним блиском очей брехати не можна. Що ж це таке? Якесь непорозумiння?!

Але коли правда все, що каже Кестенбавм? Коли дiйсно Рiнкель i оргiї справляє, i хабарi бере, i органiзацiйнi грошi краде, i є тайний акцiонер "Прогресу"? То що ж це тодi таке? Це ж глум з Кестенбавма, з Макса, з Шпiндлера, з усiх тих, хто взяв хрест i пiшов на розп'яття?! Кестенбавм, який де пфенiга вiддав усi грошi, взятi Iнараком пiд його кермою з банкiрського дому Фогта, який ее хоте за органiзацiйнi гроїгi поїхати на пару мiсяцiв полiкуватись, який помирає над своего друкарською машиною, що ж повинен почувати цей самиї Кестенбавм, вiрячи, що все це правда? А що решта новиина почувати?

I Макс обводить поглядом лонуро-слухаючi, нахиленi до столу голови. От кучерявий, величезний Бравн з димно-чорними кудлатими кучерями, подiбними до клубiв диму паровова. Голова професiйного союзу металiстiв Нiмеччини, особа, яка може мати кияжi палаци, яка до самої смертi може пишатись легальною, "законною" пошаною панiв банкiрiв. Вiй член Iнараку, вiн живе як маленький урядовець, вiн одрiкся батька, матерi, партїi, самого себе i щодня готовий на смерть.

От Гоферг. Милий, висхлий хухедний Гоферт. Вiн – професор математики, вiн – поважний бюргер, вiн – кандидат на славу знаменитостi. I вiн-член Iнараку, вiн так само, як Кестенбавм. як Тiле, як усякий член Центрального Бюро, виконує найнебезпечиiшi доручення органiзацiї. I вiн живе, як аскет, дозволяючи собi тiльки єдину розкiш: чисте, строге убрання.

От Клара, та сама Клара, яка обцiлувала всiх, iдучи на виконаний смертного присуду над райхсканцлером Зайделея, яка сама собi поцiлувала руку иа прощання з собою.

Що ж вони повиннi почувати, прииускаюта, що Кестенбавм каже правду?!

I Макс чує, як у яьому зиову ворушиться чудес бажання, що виникає в ньому завсiгди, як вiй бачить Рiнкеля: пiдiйти до нього, схопити ззаду за комiр, сильно струснути и подивитись, чи не струситься з нього ця така iмпозантна, авторитетна гiднiсть i чи не пролупиться крiзь неї щось iнше, i чи не буде те iнше – справжнє. Тiльки тепер це бажання зле, непокiйне, сласне.

А бiдний, маленький, з запалими грудьми й висками Кестенбавмчик, зовсiм захрипнувши, уже вiдiпхнувши стiльця, – на якого чорта йому стiльцi! – вже не витираючи поту, вже не вважаючи на постукування олiвцем Паровоза, жагуче тягнеться весь до Рiнкеля. Губи його трусяться, покривлюються, в кутках негарно збилась бiлою пiною слина, слова рвуться пошарпаними шматками, – вiн от-от або кинеться скрюченими руками в чисте, випещене, поважне лице Рiнкеля, або вдариться головою об спинку стiльця й ввскливо з рясними слiзьми заридає. Бо Рiнкель же був його учителем. Рiнкель же був його проводирем у соцiалiзмi, Рiнкеля ж вiн сам увiв до Iнараку, за Рiнкеля вiй готовий був ручитися своєю бiдною головою з запалими висками.

– Та я вас питаю, товаришi, я нас питаю, який же може бути той соцiалiзм, який робитиметься отакими руками?! Та яке ж довiр'я може бути в мас, коли їм стане вiдомо, що цей пан – член Iнараку? Та як ми смiємо судити й карати дру гих, коли ми самi такi?! Ми – банда розбiйникiв! Чуєте ви мд – банда розбiйникiв!

– Товаришу, я вам забороняю…

– Нiчого ви менi не можете заборонити! Начхав я на вашi заборони Ми – банда! Ми – грабiжники! Ми – вбiйники!

– Товаришу, я позбавляю вас слова!

– Можете! Можете навiть убити мене. Будь ласка. Нате!

Кесгенбавм iз розмахом розхристує груди й випинає їх до Паровоза, але тут же раптом пiдскакує вiд раптового вибуху кашлю, обнiмає свої зразу ж утягненi назад груди обома руками й одбiгає до стiни. Там, припавши до неї головою, вiн болюче, довго, з надсади кашляє. Перехопивши паузу мiж при ступами кашлю, вiн сипить:

– Я скiнчив.

I знову кашляє. Але Паровоз слова не дає нiкому, i нiхто до слова не зголошується, всi сидять i дивляться в аркушi паперу перед собою або понуро малюють на них фiгурки.

Кестенбавм затихає, витирається й iде до свого стiльця. Сiвши до столу, вiн схиляє голову на руку й заплющує очi. Груди ходять йому трудно й часто, з пiсковим пiдсiзистом.

– Слово має товариш Рiнкель.

Товариш Рiнкель виймає руку з за борта пiджака, одлiплюь илете вiд одвiрка й обережно прокашлюється. Вiн уже не посмiхається, не знизує плечима, на лицi ного сум i жаль до Кестенбавма. Соковитий, оксамитний, воркiтний баритон його наче пiд сурдинкою. Йому дуже прикро, що вiн повинен одповiдати товаришевi Кестенбавмовi тодi, коли його здоров'я…

– Я вам не товариш, i прошу моє здоров'я лишити в спокою! Чуєте, ви?!

– Товаришу Кестенбавме, прошу не перебивати товариша Рiнкеля.

Кестенбавм криво посмiхається, саркастично шипить "товариш!" i знову заплющує очi.

Товаришевi Рiнкелевi дуже прикро, що йому треба вiдповiдати на всi закиди серед таких несприятливих обставин. Вiн постарається не хвилювати товариша Кестенбавма своєю вiдповiддю й якомога коротше та швидше роз'яснити непорозумiння, жертвою якого став дорогий товариш Кестенбавм.

Всi обличчя повертаються до поважної, з строгою й сумною гiднiстю випростуваної постатi. На лицi нi тiнi усмiху не час для жартiв.

Отже, справа стоїть так. Бiльшiсть зiбраних товаришем Ке-стенбавмом iнформацiй має деяку реальну пiдставу. Дiйсно, вiн був i в "Бiлому Прапорi", i в цирку, i в гардеробнiй артистки, i навiть подарував їй (правда, не брильянтовi, а простенькi) сережки. Але все це робиться з iншою метою, нiж думає товариш Кестенбавм.