Брате мiй, Орле (на украинском языке) - Василий Бережной

Дiвчина злякалася, що вiн ударить, i вибiгла з вiварiю.

Чари вечора зникли, все посiрiло, наче притрушене попелом.

"Не складно... Власними руками... Нiжними пальцями... - крутилось у Фелiкса в головi, вiн стояв оглушений i не мiг зрушитися з мiсця. Провiв рукою по чолу, вiдiтхнув i кинувся до клiтки. Намацавши залiзний засув, шарпонув убiк, i дверцi з дзенькотом вiдчинилися.

- Iди, iди, - шепотiв до орла, - виходь звiдси... - Простяг руки i, одним ривком вихопивши його з клiтки, поставив на землю.

Орел, наче потягуючись, розправив свої велетенськi крила, кiлька разiв пiдскочив i знявся. Та дерева густо розкинули гiлля, птах ударився i впав, ламаючи кущi. Фелiкс пiдбiг, схопив його i, заточуючись, винiс у кiнець парку, де вже чулося хлюпостання моря.

- Лети!..

Птах стрепенувся, пiдняв голову, нiби дослухаючись до шуму моря, а тодi пiдстрибнув i знявся. У мiсячному свiтлi було добре видно, як вiн важко махає крильми i набирає висоту, прямуючи до великого срiблястого диска, що сяяв посеред неба.

- Прощай, брате мiй, Орле!.. - гукнув Фелiкс. У ротi зробилось гiрко, очi наче запорошились пiском.

Чи йому почулось, чи, може, й справдi - над морем пролинув орлиний клекiт. Як свiтляна дорiжка до Мiсяця.