Розмір має значення - Брати Капранови

- Не розумію, навіщо ти їдеш зі мною.

Ці слова були з розряду умовних. Будь-яка жінка, вимовляючи подібну фразу, чекає від вас абсолютно певної відповіді. І я відповів майже так, як вона хотіла:

- Тому що ти мені подобаєшся.

Слово «кохаю» не входить до інструментарію спецагентів, а крім того, нагадаю, що волію не брехати без особливої потреби.

На заводі ми без перешкод проминули першу лінію оборони, а точніше, охорони. Далі я запитально зупинився перед проблемою статевої сегрегації, але Агнєшка тільки махнула рукою:

- Ходи за мною. Там зранку нікого немає.

І я рішуче штовхнув двері.

Не можна сказати, що там дійсно нікого не було, тому я трохи зашпортався на порозі, однак швидко переконався, що попри маскулінний піджак та вуса не зчиняю серед тутешніх мешканок ніякого фурору. І це добре. Значить, вони не запам’ятають мене.

Проте все одно я захoвався в найдальший куток, поки Агнєшка перевдягалася. Хай би там якиx ycпіхів досягнув фемінізм, а чоловік у жіночій роздягальні виглядає досить екстравагантно.

- Ходім! - за кілька хвилин дівчина з’явилася, можна сказати, у середньовічному вбранні - синій халат і біла хустка.

- Ух ти! - не стримався я.

Вона мовчки розвернулася, так що поли халату розлетілися в різні боки, відкривши стрункі ніжки. І я чимдуж почалапав слідом.

На виході з буферу ми вдалися до старозавітного трюку - пройшли в двері, тісно притиснувшись одне до одного. Ще б пак, після інтенсивного дводенного знайомства це було не важко. Опинившись на велетенському промисловому подвір’ї я роззирнувся - невже місцева служба безпеки впіймається на такий немудрящий фокус? Проте вони, мабуть, спали цього чудового ранку, і ми пішли вперед, минаючи велетенські корпуси з яскравими вивісками. Погляд вишукував знайомий морквяний квадратик, але поки марно. Це тривало доволі довго, поки ми не дісталися, здається, найдальшого закапелку перед пошарпаними гаражними воротами. Далі йти не було куди. Моя супутниця впевнено набрала код на хвіртці та ступила до середини.

Добряче замаскувалися, падлюки. Напевно, там третій рубіж охорони. Пильність, Мамаю, і ще раз пильність.

Клацнуло світло.

- Заходь, - відлуння підхопило Агнєшчин голос, так що він пролунав дещо зловісно.

Я внутрішнє підібрався і обережно переступив поріг. Перед очима розляглося величеньке приміщення. На стелі - кран-балка, на стінах - фарбовані синім панелі. Певно, тут колись тримали вантажівки. Проте зараз вантажівок не було, а натомість стояли декілька залізних столів, стелажі та височіла купа мішків у кутку. Доволі незатишно, але на третій рубіж охopони щось не схоже.

Агнєшка поралася у дверей невеличкої комори. Я обережно обдивився купу мішків: чи не ховається там хтось. Але не знайшов нічого, крім тих-таки мішків. Усі вони були однакові з написом «Кремл Ентерпрайзес. Тель-Авів» на боці. Так, цікаво.

- Сонечко! - аби не заплутатися, я всіх жінок називаю «сонечко». Дуже зручно. - Сонечко, що ти там робиш?

- Я там дістаю пилосос.

Дійсно, вона викотила посеред зали великий промисловий пилосос і заходилася його вмикати.

- А де твоя фірма? - спитав я і сам здригнувся від гучного відлуння.

- А ти не бачиш? Осьо вона.

Я роззирнувся в пошуках фірми, однак навкруги був тільки гараж.

- Це що, і є «Пані Граціоза»?

- Не схоже?

- Господи, і як же вони тут її роблять? - моє запитання було абсолютно щирим.

Агнєшка витерла руки об поділ халата, знову відкривши свої гарні колінка, і підійшла до одного зі столів.

- Елементарно, - мовила вона. - Головне - це повна відповідність рішенням Конгресу на підтримку ручної праці. Ось диви. Відкриваємо мішок, - і вона справді відкрила найближчий до неї мішок з написом «Кремл Ентерпрайзес». - Потім беремо кульок, - в її руках з’явився акуратний пластиковий пакунок.

- Зачекай-зачекай, - сказав я, бо згадав, що треба увімкнути відеокамеру. - Так, кажеш, відкриваємо мішок? Потім беремо кульок? - це я вже повторював для запису.

- Ти здібний, - всміхнулася вона. - Усе запам’ятав. Береш кульок і кладеш його на ваги. Бачиш?

Я слухняно повів рукою, де в манжеті зачаїлося вічко відеокамери.

- Бачу.

- Отож, а тепер оцим совочком насипаєш порошочок, аж поки не буде рівно сто сімдесят п’ять грамів.

- Сто сімдесят п’ять грамів, - повторив я.

- Тепер закриваєш кульочок. Береш картонну коробочку, - з цими словами вона взяла зі столу картонку, вправно склала її - і диво - на столі з’явилася коробка з-під «Пані Граціози».

Присягаюся, якби не знайома помаранчева упаковка, я вважав би, що з мене просто кепкують.

- І не забуваєш вкласти інструкцію, - дівочі руки вправно закрили картонні крильця, і в такий спосіб на ринку з’явилася ще одна пачка клятого зілля.

- Так! - вигукнув я щиро. - Оце технологія!

- Іншої немає, - Агнєшка відклала результат свої праці і обернулася до мене. - Слухай, ти сюди допомагати прийшов?

- Еге ж, - я все ще не міг отямитися від побаченого.

- То допомагай, шляк би тебе трафив, - ці слова прозвучали лагідно, навіть ніжно.

- Чим допомагати? - не зрозумів я.

- А здогадайся, - і з цими словами вона почала розстібати свого синього халата, і я швидко переконався, що більше ніякого спецодягу посада прибиральниці не передбачає.

- Ти ж це мав на увазі, коли напрошувався зі мною, правда?

- Авжеж, - розгублено мовив я.

Слідом за халатом на підлогу полетіла біла хустина. Агнєшка поклала руки на мої плечі.

І я навіть встиг подумати, що оперативна відеокамера не дозволяє витирати частину запису.

Подумати встиг, а от вимкнути камеру - ні.

Здобути докази - це тільки половина справи. Хай би якою блискавичною була операція, а здобуті зразки треба вивчити. Саме тому одразу після повернення з Великої Польщі я особисто повіз матеріали до Інституту Майбороди.

«Це зовсім зайве, агенте Мамай, - сумління моє чомусь говорило голосом Ляха. - Ти ж чудово знаєш, що можна здати зразки до лабораторії УГС, і наші науковці самі визначать наявність цієї клятої біодобавки».

«Але є наказ Першого заступника працювати з академіком, - боронився я. - Мушу його виконувати».

І сумління замовкло, засоромлене.

Я тремтів від нетерпіння. От зайду до приймальні, і що? Вона підведеться назустріч чи просто кивне? Чи дасть зрозуміти, що хоч трошки скучила? А може, для науковців час летить не так, як для простих смертних? І якщо виявиться, що вона зовсім не скучала, тоді…

А що, власне?

А тоді, агенте Мамаю, вам треба починати все з самого початку.

Що починати?

А хіба ви самі не розумієте, пане агенте?

Ну то хай буде, як буде! Я рішуче штовхнув двері академікової приймальні.

Оце так! За столом секретаря сиділа якась зовсім незнайома дівчина. Теж доволі миленька та фігуриста, але де там їй до Галушки.

- Ви до директора?

- Угу, - замислено промимрив я.

- Як вас відрекомендувати?

- Агент Мамай з Укрполу.

- Зачекайте.

Чекати довелося довго. Нічого, настануть часи, коли моє ім’я відкриватиме усі двері. Обов’язково настануть! Але поки… Поки не будемо втрачати часу даремно.

- Я перепрошую, тут вас не було, а заміняла дівчина…

- Галушка?

- Так. Я залишав зразки для аналізу. Ви не могли б продиктувати її номер зв’язку?

- Пишіть.

Отак от працюють справжні суперагенти.

А професор таки справді був зайнятий. За годину з кабінету вийшли троє апостольської постави науковців, і з ними стервозного вигляду баба в окулярах.

- Прошу, - сказала секретарка.

І я знову опинився у свята святих сучасної біохімії.

Академік був наче хмара:

- Що там у вас?

- Нові зразки. Привіз від виробника.

- Давайте.

Так, Галушку старий не покликав. Проте я вже мав її номер, а тому міг не дуже зважати на професорський настрій.

- От що я скажу вам, юначе. Наша українська біда в нашій нерішучості. Заборонити до… - тут він висловився досить грубо, - імпорт, а іще краще застосування всіх препаратів для схуднення. І квит. Тільки за медичними показниками і тільки під лікарським наглядом.

А що? Трошки радикальна, але загалом розумна пропозиція.

- Не можна дозволяти ґвалтувати природу. Це вже вакханалія, наруга над генофондом. І слава Богу, друже мій, що ця жахлива мода торкнулася тільки жінок. У них консервативний генотип, який майже не мутує. Але не дай, Боже, щось подібне вигадають для чоловіків! Чоловік - відповідальний за змінність біологічного виду. І будь-яка серйозна зміна його, пробачте на слові, екстер’єру, чи то пак, фізичних кондицій, безпосередньо позначається на нащадках. Ми скоро отримаємо покоління генних мутантів завдяки дешевій моді, причиною якої стала горизонтальна розгортка у телебаченні, - він раптом щодуж гацнув кулаком по столу, аж комп’ютер підстрибнув на своєму місці. - Заборонити під три чорти!

- Цілком підтримую вашу точку зору, пане академіку, але будь-яка заборона на препарат сьогодні суперечить інтересам слідства, - я намагався виглядати рівноправним співбесідником, але він вмить зім’яв мене так само, як тайфун зминає рибальську хижу.