Сонячна машина - Володимир Вiнниченко.

– Пане голово!.. Пане голово!

Доктор Рудольф швидко пiдводить не сонне, а якесь чудне, осяяне лице й обводить очима зал.

– Ви скiнчили, пане професоре?

Пан професор, власне, ще не скiнчив, але в такому гаморi хiба можна…

Доктор Рудольф пiдводиться й обома руками сильно загрiбає волосся на потилицю.

– Панове! Увага!

I гамiр через пару моментiв iз шипiнням, як вогонь, залитий водою, ущухає.

Доктор Рудольф, як i щоразу перед промовою, прикушує всерединi посмiшку: тш, iдол має говорити. I тут же холодок – iдол повинен промовити так, щоб усi iншi промови впали перед ним навколiшки (всезнайство iдола!). А головне – повiдомити, що вся Найвища Рада Вiльної Спiлки, принаймнi видатнiшi члени її, сьогоднi будуть арештованi. Поверхню облич, як застоялу воду озерця, ряботить i збовтує налетiла хвиля. Здивовання, гривога, шарять очi, мимоволi повертають голови до дверей, сповнюють хапливим шелестом i дзижчанням зали. Доктор Рудольф не дає розгулятися хвилi й робить спокiйний втишливий рух рукою.

Спокiй i увага. Арешт ранiше, як через годину, не може статися. Хвилюватися надмiрно не треба. Переносити ж засiдання на друге мiсце небезпечно. Та й нема нi рацiї, нi часу: питання повинне бути вирiшене за пiвгодини й вирiшення оголошене населенню.

Отже, доктор Рудольф забирає сам слово. Становище грiзне. Але виходу з нього треба шукати не в станi людини, що придушена до стiни потягом у тунелi. Жах i одчай – порадники поганi. Треба ясним, точним, тверезим розумом проаналiзувати всю ситуацiю. (Розум i аналiз – це двi руки iдола, якi маси з якнайбiльшою побожнiстю цiлують). Може бути двi можливостi. Перша: Союз Схiдних Держав зовсiм не поiнформований про дiйсний стан речей. За це говорить тон i змiст вiдозви, йому, наприклад, нiчого невiдомо про вiдновлення громадського життя. Через це у вiдозвi е розпорядження, якi вдираються в одчиненi дверi. Отже, можливо, що все є тiльки непорозумiння. Тодi нiяких нi тихих, нi збройних опорiв не треба, а треба тiльки роз'яснення.

Можливо ж, що тут не непорозумiння, а певна вмиснiсть i незнання тiльки деяких фактiв. Тодi знову таки нi тихих, нi збройних опорiв не треба. А тим паче нiякого гнiву, лютi, ненавистi й ворожнечi. Зброї немає, органiзацiї, дисциплiни, армiї, пiдготовлення – нiчого цього немає, все правда. Рiшучiсть, безмилосерднiсть, озброєнiсть, необхiднiсть самоврятування в противника є. Це також правда. Нiяких компромiсiв, нiяких примирень не може бути. Боротьба до повної перемоги. Все правда. Але неправда те, що боротися можна тiльки ненавистю, ворожнечею, газом, смертним промiнням.

Тут доктор Рудольф робить коротеньку паузу, щоб дати затихлим очам напружити тишу свою до найбiльшої вразливостi.

– У нас, панове, є iнша зброя, у нас є найдужча за всi газовi й промiннi артилерiї гармата – Сонячна машина, набита приязною веселiстю духу й любов'ю до наших бiдних ворогiв. Щирою любов'ю, щирою ласкою й веселiстю, мої панове! Нiякого опору, нiякого саботажу, виконувати всi розпорядження, слухатись усяких безглуздих i жорстоких наказiв Зносити село? Будь ласка! Вертатися до порожнiх магазинiв? З охотою! Нiякiсiнького приводу до найменшого непорозумiння, сварки, сутички. Нiяких насмiшок, глуму, потайної зловтiхи, зяхваної злостi. Щиро, ясно, весело й любовно доайбру тальнiших заходiв противника. Панове, це найстрашнiша зброя для цих людей iз смертоносними газами. Ви вчитайтесь у вiдозву вони так само, як нашого збройного i всякого iншого опору, бояться Сонячної машини. За саме вживаний її перед їхнiми солдатами – смерть. Добре, ми не будемо вживати перед солдатами Сонячної машини. Але солдати ж знають, чим ми живемо. Вони бачитимуть, що ми не почуваємо в них ворогiв, що ми їх жалiємо, любимо, що ми – веселi, радiснi, щасливi. Хто ж дає нам цю любовнiсть, веселiсть, радiсть i щастя? Ота сама Сонячна машина, яку повиннi в нас нищити? Панове, скажiть самi. яку чужу радiсть ми хочемо зруйнувати, коли вона любовна до нас? Ми заздримо, ми прагнемо й собi мати її Солдати Союзу Схiдних Держав – не тiльки негри, iндiйцi, жовтi, чорнi, а ще й люди. I туга за щастям, за землею обiцяною в них живе так само, як i на Заходi, як на всiх куточках простору й часу нашої планети. I скiльки не топили цю тугу в кровi, насильствах, обманах, наркотиках, вона й у чорнiй африканськiй душi плаче так само, як у найбiлiшiй європейськiй.Мої панове! У нас є тiльки одна зброя. Коли ми здатнi цю зброю пiднести, ми поборемо! Коли нашi ноги доросли до входу в землю обiцяну, ми зможемо й других повести за собою Коли ж нi, коли не доросли, так краще загинути в любовi й веселостi, нiж у чаду ненавистi й жаху! Це один вихiд i єдиний рiшенець.

Доктор Рудольф загрiбає волосся пiтними вiд пiдняття пальцями й сiдає на мiсце.

Зала труситься й лопотить оплесками. Є рiшенець. Правильний чи неправильний, але вiн – точний, ясний, висловлений iз непохитною вiрою. Значить, вiн правильний, значить, йому треба плескати. А крiм того, це ж Рудольфа Штора рiшенець. А ще до того: через пiвгодини мусить бути все вирiшено, бо, може, вже десь женуть тi, що зараз оточать будинок i заберуть усiх. Отже, коли Рудольф Штор думає, що це єдиний вихiд, значить, iншого дiйсно немає i, значить, ясно, що всякий опiр – це помилка, безглуздя Приймати, приймати! Хто там слова ще просить? Нiяких слiв! Нема часу. Треба швидше розходитись!

Але слова просить Фрiдрiх Мертенс. Ну, це iнша рiч Мертенса цiкаво послухати. Тiльки коротше.

Фрiдрiх Мертенс помалу пiдiймає своє кремезне тiло, пiдпирає його витягненими руками об стiл i наставляє на затихлу залу сiдласте чоло.

– Панове! Для збройного опору немає зброї Саботаж.- пiв опору Не годиться. Але задля боротьби любов'ю Є зброя? У всiх, не в одиниць? Треба пильно зважити. Неозброєних у бiй пускати не можна. Хто ж не пустить? Де гарантiя, що не буде вибухiв гнiву, злоби, обурення? З одною цiєю зброєю виступати неможливо. Ми мусимо перемогти за тиждень-два. Через два тижнi буде пiзно. Через два тижнi можуть надiйти першi транспорти Зерна з Азiї. Тодi сонячне скло буде лише одне на двадцять чоловiк. Через мiсяць – одне на сорок. Через два мiсяцi Європа й Америка пектимуть хлiб iз азiатсько-африканської пшеницi, їстимуть м'ясо й носитимуть убрання з фабрик Союзу Схiдних Держав. Через пiвроку кожного, що їстиме сонячний хлiб, будуть карати смертю. На десятки рокiв. Захiд буде в економiчнiй неволi у Сходу.

Мертенс робить також невеличку паузу. Нитки очей натягнутi увагою.

Мертенс'згоджується: любов є величезна зброя. Згоджується. Єдина навiть їхня зброя. Вiн зовсiм не є проти неї, зовсiм нi. Вiн тiльки хотiв би доповнити цю формулу, конкретизувати її. Треба конкретно уявляти собi всю ситуацiю. От зноситься скло. Вертаються на фабрики, до майстерень, бюро, магазинiв. Частина великих власникiв, великих урядовцiв, привiлейованих, мабуть, стане на бiк противника.

– А ви теж?

Усi голови рвучко шарпаються в бiк дзвiнкого молодого голосу. Що за неделiкатнiсть! Який це жовтодзюбий нахаба дозволяє собi такi вибрики?

Мертенс посмiхається. Питання молодого скептика цiлком оправдане й щире.

– Але я стою на боцi того, в що вiрю й чого хочу. Хотiти того, що вiдмерло, – не мiй смак. Отже, конкретно: треба знищити силу противника. Сила його – армiя. Завдання: розбити армiю Сонячною машиною. Значить, увiйти з нею в тiсний контакт. Противник має це на увазi й iзолює солдатiв од нас смертельним кордоном.

Знову малесенька пауза. Фрiдрiх Мертенс мiцнiше спирає тiло на витягненi руки й наставляє чоло на залу, готуючись битися з нею.

На його думку, є тiльки один спосiб увiйти в безпосереднiй контакт iз армiєю противника. Без убивств, без ненавистi, з можливiстю не тiльки агiтувати жестами або словами, але й самим сонячним хлiбом. Загальна любовнiсть, веселiсть, приязнь – тiльки тло, необхiдне й важне. Але без безпосередньо го контакту Безпосереднiй же контакт є тiльки…

Тут Фрiдрiх Мертенс на мить зупиняється, твердо встромляє очi в рябу масу облич i гиркає:

– в нашої жiнки!

Ряба маса облич здригується, вкривається гомоном, шепотом.

– Так, панове, в жiнки. В нiй рятунок. Противник усе може заборонити солдатовi. Може обдурити. Тримати в залiзнiй дисциплiнi. Заборонити всякий контакт iз населенням. Але нiякою дисциплiною й карою не може заборонити прояву вiчного закону, потягу до другого лолу. I це та щiлина в залiзнiй бронi противника, в яку нам можна бити. I слiд бити. Я гарантую: досить тисячi людей, що спробують сонячного хлiба – i вся армiя через два тижнi наша. I тодi весь Схiд наш. Уся планета.

Зал мовчить, навiть не шепочеться.

Фрiдрiх Мертенс вирiвнюється.

– Так, панове, оцей спосiб боротьби нелегкий, але вiн є iспит для всiх. На ньому найкраще може виявитись, чи, дiйсно, зникли "Тiнi Минулого". Не тiльки з околишнього свiту, а й з наших душ. Геройство пропонуєте? Докажiть, що можете жертвувати не тiльки життям, але й ревнiстю, коханням. Негрська душа така сама, як i бiла. А тiло? Га? Честь? "Тiнь Минулого"? А чи зможете ви вiддати цю тiнь за Сонячну машину? Га? Що? Любов? Виявiть таку любов: не вчепiться в горло чорно-жовтому солдатовi, коли його аоцiлує ваша кохана. Можете? Коли зможете, значить, зможете пiднести зброю справжньої любовi. Значить, доросли до землi обiдяної. I перемога наша. Це єдиний конкретний, реальний практичний i… геройський спосiб боротьби в нашiй ситуацiї. Iншi всi – фантастичнi, нереальнi й марнi.