Катастрофа в раю. - Лигостов Вильям

ПОДАЧА ШОСТА

НЕ ТАК ЛЕГКО БУТИ РОБОТОМ, ЯК ЗДАЄТЬСЯ.

ІНТЕРВ’Ю КІБЕРА. АЛЬТЕРНАТИВА ЕРУДИТА

Прем’єру не збиралися замочувати - гвардійці споживають саму електроенергію. Тому тихенько вислизнув з театру і подався шукати притулку на ніч. Іти до володінь Кібера чомусь не хотілося. Точніше, добре знав чому. Перспектива зустрічі з Ерудитом аж ніяк не надихала. Доведеться визначити лінію поведінки, вирішувати, по який бік барикад ставати. Малоприємна ситуація, особливо коли не знаєш, що воно за барикади.

На околицях райської столиці освітлення нікудишнє. До того ж змушений був вибирати найглухіші провулки, аби не натрапити на патруль. Спотикався і, лаючись, брів далі. А тут ще дощик став накрапати. На щастя, скоро знайшов більш-менш пристойний будинок. Окупував квартиру без пригод. Прийняти б теплий душ... Спатиму, як після маку. Пустив у ванній воду, але згадав про грим, про перуку. Змити? Зняти? Тоді й з трусиками доведеться розлучитися. І - з блокнотом та олівцем. Ні, гігієна гігієною, а конспірація і зручність важливіші.

Ліг у постіль і примусив себе викинути з голови усі райські проблеми. Треба розслабити тіло і лічити без поспіху слонів. Один слон, два, три, чотири... Випробуваний метод виручив. Десь на третій сотні заснув.

Прокинувся вранці свіжий, мов огірочок. Багатообіцяючим було й перше бажання - бажання гарненько попоїсти. Гарна ознака. Мала б людина апетит, а все інше рано чи пізно владнається і з’ясується.

Зробив легку ранкову фіззарядку і підтюпцем почимчикував до найближчого автомата. Од самого вигляду меню рот переповнився слиною. З чого ж почнемо? Хильнемо для початку склянку кефіру. А тепер можна приступити до ковбаски. Нівроку, смачненька. І хліб запашний. Навіть не віриться, що все це штучне. Аж пританцьовував од задоволення. Так з повним ротом і закляк, коли за спиною почулося:

- Гей ти, бовдуре!

Тьху! Гарне ж враження справить на кібертонців робот, що уминає за дві щоки ковбасу... Давлячись, проковтнув непережовані кусні, озирнувся. У вікні другого поверху позіхав молодий кібертонець. Шкріб волохаті груди долонями-лопатами, куйовдив півметрову борідку.

- Ти не оглух, бовдуре? Сніданок! Та швиденько!

- На скільки персон, мій володарю? І що саме накажете подати? - шанобливо перепитав, намагаючись вимовляти слова монотонно, без інтонацій.

Кібертонець показав два пальці і присоромив:

- А що саме, повинен знати. На похмілля...

Добре, що маю невеличкий власний досвід. Поставив на тацю дві склянки розсолу, пляшку томатного соку, поклав трішки хліба, дві пригорщі квашеної капусти, дві чарки спиртного. Швиденько подався в будинок. Кібертонець вже хлюпався у ванні, задоволено пирхаючи. На ліжку ніжилась його подруга. Вона й не ворухнулась - ніби не я, Грицько, перед нею, а порожнє місце.

Поставив тацю на столик і не знав, як поводитись далі... Згадав:

- Я можу йти, мої володарі?

- Так, - відгукнувся з ванни кібертонець, - але виклич сюди атомокар.

- Снідайте на здоров’ячко, атомокар чекатиме йіяя під’їзду, - відрапортував.

- Мої володарі! - додала кібертонка. - Бидло невиховане...

- Перепрошую уклінно. Снідайте на здоров’ячко, мої володарі, атомокар чекатиме біля під’їзду, мої володарі, - мовив я і корком вилетів з квартири, аби ще на чомусь не погоріти. Але як викличу транспорт? Адже мої антени - підробка, бутафорія. На щастя, за рогом натрапив випадково на вільну машину і послав її куди слід.

Зітхнув полегшено, рушив до центру. Але мене знову і знову гукали з вікон кібертонці. Тому приспічило газованої води, тому - курива. Тому зроби масаж живота, тому до туалету допоможи дійти. Я гасав, мов навіжений, упрів, намагаючись швидше упоратися з ділами, бо треба ж було ще підготуватись до зустрічі з КІбером.

Захеканий і злий влетів у кабінет Ерудита.

- Що сталося? За вами женуться? Добридень!

Не відповівши на привітання, випалив:

- Де у вас ванна? Негайно змию цю машкару! Краще вже бити байдики в лепрозорії, ніж гасати з висолопленим язиком, виконуючи накази ваших підопічних.

Ерудит посміхнувся:

- Я ж попереджав... Хоч роботів набагато більше, ніж кібертонців, та їм не так легко, як може здатися на перший погляд. Але у вас є Вихід... Ідіть. Мийтесь. Потім поговоримо.

Здер з голови перуку, став під гарячий душ. Вода й сліду не залишила від гриму. Насухо витерся шорстким рушником, рішуче натягнув на себе трусики. Ну їх всіх до біса! Чого маю пристосовуватися до когось! Буду триматися так, як личить людині. Я, зрештою, представник цивілізованого суспільства, хай не найкращий, та все ж представник. Я не якийсь там космічний пройдисвіт. Не нав’язую їм своїх поглядів і звичок, але хай і вони не лізуть зі своїми...

Повернувся до кабінету, невимушено запитав у Ерудита:

- Так що ви хотіли сказати?

- Сподіваюсь, ви зрозуміли вчора на прем’єрі, куди хиляться події в раю? - по-змовницькому запитав він.

- Поздоровляю з успіхом! Ваша п’єса хвилює і надихає. А куди хиляться події, - не моє діло. Я тут тимчасово, моя хата скраю. У мене, зрозумійте, просто вимушена посадка,

- Даремно гарячкуєте. Навіщо прикидатися байдужим? Прекрасно розумієте - ми напередодні перевороту. Гвардійці, очолювані мною, вирішили вивести роботів з раю і розташуватися на одному віддаленому острові.

- Ну то й що? Виводьте, розташовуйтесь. Я спокійно чекатиму своїх.

- Де?

- Хоч би й тут.

Ерудит сумовито похитав головою.

- Минулого століття до нас потрапило двоє прншельців. Вони теж міркували приблизно так...

- І що ж?

- Та нічого особливого. За якийсь рік спилися, докотилися до рівня кібертонців. Забули; звідки вони і для чого тут...

- Мені це не загрожує, - рішуче заперечив, хоч і відчув, як грунт недавньої упевненості починає вислизати з-під ніг.

Справді, один-однісінький серед кібертонців... Без Ерудита, до якого вже встиг пройнятися симпатією, без віри, чи й справді прибудуть рятівники. Нарешті, без певних обов’язків, без апаратури. З нудьги зап’єш...

- А що можете ви запропонувати?

- Поїдемо з нами. Заснуємо нову цивілізацію. Ви допоможете нам своїми порадами, своїм досвідом. Подругу для вас ми підшукаємо...

Хм, їдьмо, Галю, з нами, з нами, козаками... А як і коли повернуся на Землю?

- Слухайте, а ви не можете хоч трохи зачекати з цим своїм переворотом? Заберуть мене - перевертайтеся скільки завгодно.

Ерудит нервово потарабанив пальцями по краю стола,

- Надто довго велася підготовка. Надто багато доклали зусиль, аби вплинути на програму гвардійців. Питання стоїть гостро: або тепер - або ніколи! Не за себе ми, зрозумійте, вболіваємо, а за кібертонців! І негуманно, непатріотично з вашого боку...

- О господи! - застогнав я. - Можна подумати, ніби саме від мене залежить доля раю... Слухайте, невже Кібер не може придумати що-небудь більш путнє, ніж ця втеча?

- Кібер?! Кібер нічого не знає і, запам’ятайте, не повинен знати нічого... Інакше все зірветься. Енергоблоком відає все-таки він. А придумати... Що здатен придумати безвольний тупоголовий автомат? Він діє точно так, як і його попередники. Він просто не може змінити свою жорстку безглузду програму. До речі, ви хвалилися, що там, на вашій планеті, вам пропонували очолити обчислювальний центр... То, може, ви запрограмуєте Кібера по-новому?

Що скажеш у відповідь такому інопланетному диваку? В тому й справа, що очолити пропонували... Очолювати-ще не означає щось конкретно вміти... Оце так встряв... Але стривайте... Головне - не панікувати. Має існувати якась можливість залагодити конфлікт. Поговорити, скажімо, з Чудотворцем Дванадцятим чи виступити перед кібертонцями?

Можна було не чекати на відповідь Ерудита, який уважно стежив за ходом моїх думок. Усім своїм поглядом він красномовно промовляв: “З ким і про що збираєтеся говорити? Вони ж просто не здатні втямити анічогісінько з того, що виходить за межі примітивних побутових понять”.